Від початку нинішньої повномасштабної війни в Україні «Лікарі без кордонів» (MSF) працюють у Дніпрі та Запоріжжі. Це ті регіоні, які першими прийняли велику кількість вимушених переселенців із Маріуполя, Бердянська, Мелітополя та інших населених пунктів, які нині перебувають поза контролем українського уряду.
За даними українських посадовців, на Дніпропетровщині проживає близько 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб. У Запоріжжі таких – близько 100 тисяч.
Від травня лікарі MSF провели вже понад 8 тисяч консультацій з неінфекційних захворювань у цих регіонах і забезпечили пацієнтів ліками.
Координатор проєкту MSF у Дніпрі та Запоріжжі Жиль Гранклеман
«Щоб зберегти здоров`я, ці люди змушені приймати ліки на постійній основі, але в дорозі їх дістати складно»
«Ми бачимо, що найбільше медичної допомоги потребують пацієнти, які живуть із хронічними неінфекційними захворюваннями. Такими як хвороби опорно-рухового апарату, дихальних шляхів, серцево-судинної системи. Це люди, які покинули свої домівки і, скоріше за все, вони ще довго переїжджатимуть із місця на місце в пошуках безпечного і комфортного прихистку. Щоб зберегти здоров`я, ці люди змушені приймати ліки на постійній основі, але в дорозі їх дістати складно», – розповідає координатор проєкту «Лікарів без кордонів» у Дніпрі та Запоріжжі Жиль Гранклеман.
Також команди MSF відвідали вже 82 прихистка, де тимчасово проживають літні люди та родини з дітьми.
Зараз у Дніпрі працює три наші мобільні клініки і дві у Запоріжжі. Серед іншого, наша мета – допомогти прихисткам підготуватися до зими. «Лікарі без кордонів» забезпечують центри для переселенців предметами першої необхідності: гігієнічними наборами, памперсами для немовлят, медичними товарами, а також підтримують з ремонтом приміщень.
«Спостерігаючи за дітьми війни, можу розділити їх на дві категорії. Перша – це діти емоційно нестабільні, з ними важко спілкуватися і їм важко догодити. І друга – це діти, які надто швидко стали дорослими. Очі дорослі, поведінка і мислення. В цій родині так само. Старша сестра, якій приблизно 10 років, поводиться на рівні з мамою, а молодшій треба догляд», — каже Станіслав.
Спостерігаючи за дітьми війни, можу розділити їх на дві категорії. Перша – це діти емоційно нестабільні, з ними важко спілкуватися і їм важко догодити. І друга – це діти, які надто швидко стали дорослими. Очі дорослі, поведінка і мислення. В цій родині так само. Старша сестра, якій приблизно 10 років, поводиться на рівні з мамою, а молодшій треба догляд.Медбрат “Лікарів без кордонів” (MSF) Станіслав Крамський працює в команді мобільної клініки в Запоріжжі.
Медбрат Станіслав розповідає, що одна мобільна бригада “Лікарів без кордонів” в Запоріжжі складається з 5-ти фахівців. Це психолог, лікар, медбрат/медсетра, соціальний працівник і водій.
Часто, каже Станіслав, людям у прихистках важливо просто поговорити, медичний огляд може відходити на другий план.
«Пригадую одну бабусю в цьому шелтері Запоріжжя. У неї загострилася гіпертонічна хвороба. Я попросив, щоб вона регулярно міряла тиск і записувала дані у блокнот. Подарував їй свій особистий записник. Вона пообіцяла. Наступного разу ми приїжджаємо, кличу бабасю на прийом. Кажу, покажіть блокнот. Вона показує і сміється - він порожній. Каже мені, що її здоров’я не на часі, мовляв, не до того зараз, війна....», — розповідає Станіслав.
Медбрат “Лікарів без кордонів” Станіслав Крамський також розповідає про свою колегу - психологиню Марину. Вона у складі мобільної бригади приїздить до прихистків.
«Марина працює в окремому кабінеті - для психологічних консультацій. Дітей приймає разом з батьками, дорослих - окремо. Я бачу, як жінки з дітьми тримаються попри складнощі. І ховають за посмішкою свій біль. Марина допомагає пережити ці негативні емоції», — розповідає Станіслав.
До повномасштабного вторгнення у Запоріжжі працював популярний виставково-концертний центр. А зараз там надають допомогу внутрішньо переміщеним особам. Станіслав неодноразово спостерігав великі черги, проїжджаючи повз.
«Це люди з різними запитами. Комусь треба оформити певні документи, інший прийшов за продуктами першої необхідності. А є серед них і такі, хто хоче просто поділитися своєю історією порятунку. Вони шукають віри у певне майбутнє і хочуть навчитися будувати плани під час війни».
Координатор проєкту «Лікарів без кордонів» у Дніпрі та Запоріжжі Жиль Гранклеман розповідає, що за першою психологічною допомогою до спеціалістів MSF вже звернулося понад 1200 пацієнтів.
«Досить часто ми бачимо людей, яким 40-50 років, які багато працювали, відкладали гроші на придбання житла для своїх родин. А тепер на місці їхніх будинків – руїни, і під руїнами – всі родинні накопичення. Важко зрозуміти, наскільки складно зараз цим людям. Ми бачимо руйнування і як ці руйнування впливають на їхню психіку. Але поки це не станеться з вами, ви ніколи не дізнаєтесь, що у цих людей на серці», – ділиться пан Жиль.
Часто, кажуть психологи «Лікарів без кордонів», такі люди тримаються сильними тільки поряд зі своїми дітьми й родинами. Але вони відчувають шок. Тому дуже важливо забезпечити пацієнтів затишним місцем, куди б вони могли прийти і висловити свої емоції з психологом. Спеціаліст вислухає і запропонує методи, як впоратися зі стресом, травмами і втратами.
Всередині організації працівники MSF, серед яких багато внутрішніх переселенців, також проходять тренінги з подолання стресу.
«Лікарі без кордонів» працюють у 36 прихистках Запоріжжя і у 46 шелтерах на Дніпропетровщині.