Skip to main content
Medical evacuation from Kherson

Рейс стійкості: 36 годин в поїзді, доглядаючи за пацієнтами

War in Gaza:: find out how we're responding
Learn more

«Завжди в рейс я вдягаю дві каблучки. Ці прикраси прості, гладенькі, майже не помітні на руці. Коли мені треба видихнути або заспокоїтися, я прокручую їх навколо пальця. Така дрібничка, але це мій зв’язок з домом, чимось мирним. Вони мені дають силу».

З трохи сором’язливою посмішкою ділиться особистим лікарка медичного потяга «Лікарів без кордонів» Наталія Пивовар. Вона – одна з членів команди, яка залучена до  евакуацій пацієнтів з прифронтових територій у медзаклади більш безпечних регіонів України.

Після кожної евакуації є такі пацієнти, очі яких запам’ятовуєш надовго, обдумуєш в голові їхні історії, шляхи і долі. НАТАЛІЯ ПИВОВАР, ЛІКАРКА MSF

Сьогодні новий рейс. Наталія каже: настрій – впевнений і бойовий. Вночі не було обстрілів, тому виспалася. Це необхідно, бо наступна ніч – майже без сну. Вона проведе 36 годин у потязі, доглядаючи за пацієнтами, переважно літніми людьми з деменцією, ДЦП та іншими неврологічними порушеннями.    

«Дорогою до Херсона ми облаштовуємо потяг. Застеляємо ліжка свіжою білизною. В кожний вагон приносимо гарячий чайник і обіди. В українських потягах є нижні і верхні полиці. Цього разу ми використовуємо лише нижні. Пацієнтам із психічними захворюваннями важливо відчувати підлогу під ногами, це дає їм більше спокою».  

Потяг прибуває в Херсон  - світить сонце. Пацієнтів розподіляють по вагонах. Вони  - на візках або ношах  - затуляють ліктями очі. Багато з них – маломобільні. Ці люди рідко виходили на вулицю, переважно лікувалися у спецзакладах. Наталія помічає, що дехто виглядає розгубленим.

«Лінія фронту дуже близько. Під час посадки починається обстріл неподалік, чутно вибухи. Деякі літні люди з вадами слуху не розуміють, що відбувається. Вони питають в нас, чи все спокійно і чи немає вибухів. Я мушу сказати – все спокійно, важливо зайти в потяг зараз і ми скоро повеземо вас у безпечне місце».

НАТАЛІЯ ПИВОВАР, ЛІКАРКА MSF «Деякі літні люди з вадами слуху не розуміють, що відбувається. Вони питають в нас, чи все спокійно і чи немає вибухів. Я мушу сказати – все спокійно, важливо зайти в потяг зараз і ми скоро повеземо вас у безпечне місце».
Medical evacuation from Kherson

У дорозі  - важко. З кожним пацієнтом треба поговорити і розказати, куди і навіщо вони їдуть. «Бабусі й дідусі питають мене: чи буде безпечно там, куди їдемо, і чи повернемося. Під час цих розмов я думаю про свою рідну бабусю і про те, як літнім людям важко змінювати оточення та умови життя».

Наталя обходить один вагон – це дев’ять пацієнтів. Комусь треба поміряти тиск, комусь - прийняти ліки. Є пацієнти, під’єднані до кисневої станції.

«Я виходжу в тамбур, стою на самоті, прокручую свої каблучки, видихаю і з посмішкою заходжу у наступний вагон. І так  - вагон за вагоном».

У кожного пацієнта з собою лише маленька торба, там трохи одягу й документи, лише у декількох зі 150 евакуйованих пацієнтів є фотографії. Це перший евакуаційний рейс, коли Наталія помітила - люди серед пам’ятного мають лише спогади. Особисті речі або згоріли в їхніх хатах після атак, або вони не встигли нічого взяти, бо виїжджали під обстрілами.

Medical evacuation from Kherson
«Лікарі без кордонів» евакуювали 150 пацієнтів з Херсонської області після обстрілу лікарні. Пацієнти були доставлені до інших медичних закладів України медичним евакуаційним поїздом MSF. Херсон, Україна, жовтень 2023 р.
Verity Kowal/MSF

Дуже важливо створити спокійну атмосферу у всьому вагоні. Бо якщо один з пацієнтів починає нервувати, це передається і іншим. Наталія разом з колегами заварює чай і подає обіди. Це також заспокоює.  

«Після кожної евакуації, є такі пацієнти, очі яких запам’ятовуєш надовго, обдумуєш в голові їхні історії, шляхи і долі».

Серед таких хлопець з Херсона 17-ти років. У нього діагноз ДЦП, з порушенням зору. Він не може розмовляти. В потязі у нього посилюється тривога, він сіпається на ліжку, йому погано. Наталя підходить і спокійно говорить, тримаючи його за руку.

«Хлопець торкається моїх каблучок. Я кажу, що кожний в цьому житті має знайти свій оберіг, це може бути будь-що - якийсь ланцюжок, улюблена чашка, хустка, камінець. Ця дрібничка може рятувати від хвилювань і самотності. Хлопець під час розмови заспокоюється.

Хоча він не міг передати цього словами, Наталія відчувала його вдячність.

Наталія Пивовар родом з Харкова, який розташований на північному сході України. До повномасштабного вторгнення працювала на швидкій та в дитячій реанімації МОЗ. З червня 2022 року вона працює лікарем у організації «Лікарі без кордонів».

 

Up Next
Ukraine
Project Update 23 February 2024